Цитаты из дневников Владимира Кирилловича Винниченко за 1917-1920 гг., частично использованные в "Зрадогенераторе" http://roshen24.cf/

Паршиві шанолюбці, національне сміття, паразити й злодії продають на всі боки: хто більше дасть. Нащадки прадідів поганих повторюють погані діла дідів-поганців. І розшарпаний, зацькований народ, знову безпомічний, жде, якому панові його оддадуть.

Делеґация наша звернулась з проханням допомоги. Але що прийдеться дати за це? Чи не буде зради соціяльної на користь національної? Серце стискається і тоскно стає, і сумно, і тривожно.

О, скільки ще образ, пониження, глуму, скільки ще болю доведеться зазнати нашій дядюшківській нації, поки вона удостоїться ввійти в ряди держав!

І здається, треба буде за ціну державности, як не мені, то тим, хто лишиться, удавати з себе їхніх приятелів.

Бідна нація, в тисячний раз бідна, нещасна!

Я падаю від утоми, знесилля, від свідомости нашої історичної непідготованности, а в той же час мушу вдавати, що ми маємо невичерпані сили.

Нетерплячи "свої" вимагають, щоб ми брали "власть у свої руки". Що це значить, у чому має бути та власть, вони й самі не розуміють. Але жадність, жадність до влади надзвичайна.

І подумати, ща дванадцять місяців надлюдьских героїчних зусиль, скаженої праці, палання нервів тисяч найкращих людей України, дванядцять місяців нечуванного будівництва кінчилось тим, що на збудованному сів нікому невідомий панок і володіє всім тим, що творилось для народу, для нещасної, безнадійно нещасної, темної нації нашої.

Нема у нас нації. Є темний, осоловілий від усяких історичних дурманів народ.

Як і торик, ця людина непомітно для ширшого загалу заграє для всіх фатальну ролю невільного саботажника і предателя. По 4-5 днів не приймає докладів військового міністра, місяць не проводив закону про військові школи, про мобілізацію, про реорганізацію набору.

Серце стискується безсилим гнівом.

Отже, значить, все питання в тому, через скільки днів нас буде вигнано з Києва і ми підемо тинятись по нашій несвоїй землі.

І будемо ми взивати до дужих і благати про поміч, і будемо ми кусати собі серце з сорому і гніву за своє пониження й безсилість.

Бо історія нещастя вже записала багато сторінок нашою власною рукою.

Мої нерви до того пошарпані людською гидотою, ща я вже не міг з цими спасителями України говорити спокійно і трохи не вигнав їх з кабінету.

Тепер ми не маємо ні довір'я, ні захвату, ні віри в себе. Навезені з Києва урядовці пиячать, бешкетують, ганьблять нас.

Десь там стріляють одні в одних сірі, убогі люди, не знають, за що, для чого, через роздратування нервів, через страх втеряти те, що мають, через розбурхані темні сили темних своїх душ.

Частковий успіх, може, і є на боці українців. Але це успіх одчаю, люті, останнього напруження сил. Це успіх духу, а не матеріяльних сил. У нас нема тих матеріяльних сил, потрібних для збройної боротьби, і нема їх звідки взяти. Коли нізвідки не поступить допомога - ніякий дух не врятує від неминучого безсилля.

І буде не тільки ганебно загублено державність, але й на якийсь час нанесено своїмі ж руками глубоку рану нашій недорозвиненій, молодесенькій, такій кволій національній свідомості народу. А це таке злочинство, за яке на віки треба пригвоздити до ганебного стовпа дрібних політиканів і славолюбців.

Ось настане осінь, слота, холоди. І розлізеться, розбіжиться наша гола, обшарпана, неозброєна державність.
Нам посміхнулось щастя, а ми прийняли його за норму. А, "щастя, як трясця, - кого схоче, того й нападе". Схоче й одстане. От і одстало. І нема. І треба вертатись до норми. А норма така тяжка, трудна і довга.

Поганенькі, дрібненькі людці, славолюбці й єгоїсти, злодійкуваті хитруни й підлизи, неуки й погромщики, - все це з'єднелось тепер робити хороше чесно діло національного визволення пригніченного народу. Невже може бути успіх?

А покищо ці хами роблять паради. І знову с попами, з молебнями, на пляцу приймають присягу на вірність республіці. Яка дурна, нікчемна, смішна комедія!

Перееду сюда из ЖЖ. Зря я что ли эмигрант.

Вместо Юрченко министром будет Сергей Стрельбицкий, бывший глава департамента международного сотрудничества и туризма Львовской ОГА. Будет внедрять бандеровский опыт :)

А где махновцы? Прокатили батьку!

Правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у ХХ столітті
Стаття 1. Правовий статус борців за незалежність України
Борцями за незалежність України у XX столітті визнаються особи, які брали участь у всіх формах політичної, збройної та іншої колективної та індивідуальної боротьби за незалежність України у XX столітті у складі таких органів влади, організацій, структур та формувань:
а) органи влади Української Народної Республіки, включаючи, зокрема, Українську Центральну Раду, Генеральний секретаріат Української Центральної Ради (Української Народної Республіки), Раду народних міністрів Української Народної Республіки, Уряд Української Народної Республіки в екзилі (Державний центр Української Народної Республіки), генеральні секретарства, міністерства, ресорти Української Народної Республіки, у тому числі в екзилі, дипломатичні місії Української Народної Республіки за кордоном, місцеві органи влади Української Народної Республіки, Всеукраїнський національний конгрес, Всеукраїнський центральний повстанський комітет (Центральний український повстанський комітет, ВУЦПК, Цупком), Трудовий конгрес України (Конгрес трудового народу України, Всеукраїнський трудовий конгрес), Директорію Української Народної Республіки, Державну народну раду, Раду Республіки Української Народної Республіки, Українську Національну Раду, Президента Української Народної Республіки у екзилі;
б) органи влади Української Держави (Гетьманату), включаючи, зокрема, Раду міністрів Української Держави, Малу Раду міністрів Української Держави, міністерства Української Держави, дипломатичні представництва та місії Української Держави за кордоном, місцеві органи влади Української Держави, Гетьмана, Державний сенат Української Держави, Генеральний суд Української держави;
в) органи влади Західноукраїнської Народної Республіки (Західної області Української Народної Республіки), включаючи, зокрема, Українську Національну Раду Західноукраїнської Народної Республіки, Державний секретаріат Західноукраїнської Народної Республіки (Західної області Української Народної Республіки), секретарства (міністерства) Західноукраїнської Народної Республіки (Західної області Української Народної Республіки), посольства, дипломатичні представництва та місії Західноукраїнської Народної Республіки (Західної області Української Народної Республіки) за кордоном, місцеві органи влади Західноукраїнської Народної Республіки (Західної області Української Народної Республіки), президент (диктатор) Західноукраїнської Народної Республіки (Західної області Української Народної Республіки);
г) органи влади Східно-лемківської (Команчанської, Команецької) та Гуцульської Республік, включаючи управу, комендатуру міліції та Комісаріат повіту Саніцького у Вислоці Великім, Гуцульську Народну Раду;
ґ) органи влади Карпатської України (Підкарпатської Русі), включаючи, зокрема, Сойм Карпатської України, уряд Карпатської України, міністерства Карпатської України, місцеві органи влади Карпатської України, Президента Карпатської України;
д) військові, безпекові, інші мілітарні, воєнізовані або парамілітарні формування та частини Української Народної Республіки, Української Держави (Гетьманату), Західноукраїнської Народної Республіки, Східно-лемківської (Команчанської, Команецької) та Гуцульської Республік, Карпатської України, включаючи, зокрема, Українських Січових Стрільців, Дієву армію Української Народної Республіки, Галицьку армію (Українську Галицьку Армію), Повстанчу армію України, Організацію народної оборони «Карпатська Січ»;
є) політичні партії, інші громадські організації до утворення та під час існування Української Народної Республіки, Української Держави, Західноукраїнської Народної Республіки (Західної області Української Народної Республіки), Карпатської України (Підкарпатської Русі), метою діяльності яких було здобуття (відновлення) або захист незалежності України;
е) повстанські, партизанські загони, які діяли на території України у 1917-1930 роках і метою діяльності яких були боротьба за здобуття, захист або відновлення незалежності України, включаючи загони Холодноярської, Медвинської Республік, Волинську повстанську (повстанчу) армію;
ж) Українська військова організація (УВО);
з) Організація українських націоналістів (ОУН);
и) Народно-визвольна революційна організація (НВРО);
і) Українська повстанська армія (УПА);
ї) Українська повстанча армія отамана Тараса Боровця (Бульби) «Поліська Січ», Українська народна революційна армія (УНРА);
й) Українська Головна визвольна рада (УГВР), включаючи Закордонне представництво Української Головної Визвольної Ради (ЗП УГВР);
к) Антибільшовицький блок народів (АБН);
л) Українська Гельсінська спілка (група) (УГС, УГГ);
м) організації українського визвольного руху другої половини ХХ століття, включаючи, зокрема, групу «Наша зміна», організацію «Пробоєм», групу Василя Бучковського, групу «Об’єднана партія визволення України» (ОПВУ), організацію «Загін юних повстанців» (ЗЮП), групу Богдана Стефанюка, підпільну організацію «Об’єднання» (1956-1959 роки), Український національний комітет, Український робітничо-селянський союз (Ходорівська група), Українську національну партію, Українську робітничо-селянську спілку (УРСС), Український національний фронт, Український національно-визвольний фронт, Спілку української молоді Галичини, Стебниківську групу, Росохацьку групу, Українську загальнонародну організацію (УЗНО, УНФ-2);
н) організації, утворені особами, які зазнали політичних репресій за участь у боротьбі за незалежність України у ХХ столітті, у радянських тюрмах, таборах або табірних відділеннях для боротьби за свої громадянські або інші права;
о) Народний Рух України за перебудову (Народний Рух України) до 24 серпня 1991 року;
п) інші організації, структури або формування, які існували протягом XX століття (до 24 серпня 1991 року), і метою діяльності яких було здобуття (відновлення) або захист незалежності України. Перелік таких організацій, структур та формувань затверджується Кабінетом Міністрів України.

Обыкновенно, когда хотят доказать, что русская культура есть продукт тройственного взаимодействия, а не одних великороссов, на сцену вытаскивается Гоголь, а иногда, в последнее время, и Короленко. Вот, дескать, малороссы, участвовавшие в создании "общерусской" литературы. Убедительность этого доказательства под большим сомнением. Величайший венгерский поэт Шандор Петефи назывался в сущности Александр Петрович и был сыном словака; но никто в этом не видит доказательства, что мадьярская литература будто бы есть "общевенгерская". У немцев тоже был крупный поэт, даже с проблесками гениальности, по имени Шамиссо, а по происхождению француз: разве поэтому немецкая литература стала немецко-французской? Разве она стала из-за Гейне немецко-еврейской? Общий фон, общий характер данной культуры не изменяется оттого, что случайно жизнь забросит в ее ряды человека другой крови, хотя бы даже гениального. Он или целиком ассимилируется с окружающим фоном, как Петефи или Шамиссо, или только наполовину, как Гоголь, на чьих произведениях лежит сильнейшая печать украинского темперамента. или совсем не ассимилируется и остается бобылем. непризнанным изгоем, как Гейне, - но национальный характер данной культуры остается неприкосновенным, и инородные пятна только выделяют и подчеркивают ее основной цвет, подобно тому. как черные "мушки" оттеняют белизну кожи. Десять Гоголей и сто Короленко не сделают русскую литературу "общерусской": она остается русскою, т.е. велико-русскою, а рядом с нею украинская народность, пробиваясь сквозь строй великих трудностей, создает свою литературу на своем языке.

Я написал, что если русская культура играет теперь неестественную роль культуры всероссийской, то "причина, главным образом, в вековом насилии и бесправии". П.В. Струве с этим не согласен. Русская. мол, культура преобладает и в Киеве, и в Могилеве, и в Тифлисе, и в Ташкенте "вовсе не потому, что там обязательно тянут в участок расписаться в почтении перед русской культурой, а потому, что эта культура действительно есть внутренне властный факт самой реальной жизни всех частей Империи, кроме Царства Польского и Финляндии". Тут уж П.В. Струве безусловно несправедлив к нашему благопопечительному российскому начальству. Как же можно отрицать его великие, неискоренимые из нашей памяти заслуги по части насаждения русской культуры за пределами Великороссии? П.В. Струве с легким сердцем констатирует, что теперь в Киеве "нельзя быть участником культурной жизни, не зная русского языка", и думает, будто "участок" тут ни при чем. а между тем это великая ошибка. Напротив, все дело в участке и в его многовековом усердии. Вот как рассказывает об этом усердии известный украинский историк, проф. М. Грушевский: "Покончив с политической особностью Украины, правительство не удовлетворилось этим: оно решило стереть и уничтожить также и проявления ее национальной жизни, и даже особенности украинского национального типа. Начиная с Петра I для украинских изданий вводится цензура, имевшая целью привести их к единообразию в языке с изданиями великорусскими. Русифицируются украинские школы. Вводится великорусское произношение в богослужении. Всякие проявления украинского патриотизма ревностно преследуются и подавляются".

Но зачем заглядывать так глубоко в старину! Вот перед нами новейшее время: с половины прошлого столетия замечается в России подъем украинского движения - и тотчас же начинается сверху ревностная борьба против "хохломании" и "сепаратизма". В 1863 г. министр Валуев провозглашает: "Не было, нет и быть не может украинского языка" - а в 1876 г. издан был указ, просто-напросто воспретивший украинскую культуру. Отныне разрешалось печатать по-украински только беллетристику да стишки и разыгрывать пьесы в театре; что касается до газет, журналов, серьезных книг и статей, лекций, проповедей и т.п., - все это было воспрещено, а об украинской школе и говорить нечего. Что же удивительного, если на этом поле, начисто опустошенном и распаханном усилиями урядника, с такой легкостью и вне всякой конкуренции взошли посевы той культуры, которую урядник, по крайней мере, терпел? И ничуть ее пышный расцвет в Киеве не доказывает, что дело исключительно в ее собственной мощи, что она и без помощи урядника все равно заглушила бы все соседние ростки и воцарилась единодержавно. Напротив. П.В. Струве сам не будет спорить против того, что если бы вместо указа о воспрещении украинской культуры явился в 1876 г. указ о разрешении вести на украинском языке преподавание в школах и гимназиях, то уважаемому публицисту вряд ли пришлось бы теперь так победоносно констатировать, что в Киеве без русского языка нельзя быть культурным человеком.

Что в Киеве, то было и повсюду. Всюду на окраинах русская культура появилась только после того. как земский ярыжка расчистил ей дорогу, затоптав сапожищами всех ее конкурентов. На Литве с 1863 года были запрещены польские спектакли, польские газеты и даже польские вывески, а литовцам запретили печатать литовским алфавитом что бы то ни было, даже молитвенники. Воспрещены были спектакли на еврейском жаргоне (еврейских актеров заставляли играть "по-немецки"), и до начала этого века не разрешали ни одной газеты на жаргоне. То же или почти то же происходило на Кавказе, и только по тому П.В. Струве имеет ныне возможность записать и Тифлис в перечень городов, завоеванных русскою культурой. Точнее, куда точнее было бы сказать: "Завоеванных урядником для русской культуры". Это. конечно, не мешает нам всем высоко ценить и даже любить русскую культуру, которая многому хорошему нас научила и много высокого дала. Но зачем игнорировать историю и уверять, будто все обошлось без кулака и будто успехи русского языка на окраинах доказывают внутреннее бессилие инородческих культур? Ничего эти успехи не доказывают, кроме той старой истины, что подкованными каблучищами можно втоптать в землю даже самый жизнеспособный цветок.
(О языках и прочем)

Интересный факт: первая книга про Интернет, которую я прочитал (20 лет назад примерно), сейчас гуглится по слову "хламидомонадберги".

Провел эксперимент с песней из пионерско-антисоветского детства:


Три слова, всего лишь три слова надо глобально заменить, чтобы вышло сверхактуальное:


Российский оккупант на луганской земле
Идет по улице саманных построек.
Он супермен, идеально выбрит.
Он вооружен и, как крепость, стоек,
Российский оккупант на луганской земле.

Российский оккупант на луганской земле
Уничтожает всё, что видит вокруг.
Он думает, что прав, он верит в идею,
И друг-перебежчик - уже не друг.
Российский оккупант на луганской земле.

Российский оккупант на луганской земле
Строит новую модель диктатуры,
Люди для него - лишь цели на прицеле,
Жалкие враги прогресса и культуры.
Российский оккупант на луганской земле.

Российский оккупант на луганской земле
Смотрит вперед и не знает сомнений.
Он звенит медалями и курит план,
Он прокладывает путь для других поколений.
Российский оккупант на луганской земле.

Российский оккупант на луганской земле
Устроил маленький советский Вьетнам.
Ему всё в кайф. Пока он не понял,
Что расхлебывать это дерьмо всем нам.
Российский оккупант на луганской земле.

Российский оккупант на луганской земле
Понимает во сне, что он моральный урод.
Он плачет по ночам, но не будет прощенья,
Ведь против него весь украинский народ.
Российский оккупант на луганской земле.

Российский оккупант на луганской земле
Возвращаясь домой, видит кучу дерьма.
Он рожает вопрос: "Зачем всё это было?"
И он весь мир посылает на...
Российский оккупант на луганской земле.

Конечный результат работы ремесленника - это потребительский продукт. Для простоты, конечным продуктом будем считать и инструменты. В общем случае, производственная цепочка включает три этапа:
1. Добыча природных ресурсов.
2. Переработка ресурсов в промежуточные продукты.
3. Производство конечного продукта из промежуточных продуктов.
В некоторых случаях, второй этап отсутствует. На каждом этапе используются специализированные инструменты.

Качество продукции и затраченное время на каждом этапе зависят от трех факторов:
1. Уровень используемого навыка.
2. Качество используемого инструмента.
3. Качество исходного материала (кроме добычи ресурсов).
4. Модификаторы (бонус для территории, бонус для инструмента, бонус для исходного материала).

Результатом каждой производственной операции являются:
1. Появление конечного продукта.
2. Расходование определенного количества исходного материала.
3. Повышение уровня износа инструмента.
4. Повышение уровня усталости, снижение уровня гигиены персонажа.
5. Повышение уровня навыка, соответствующего произведенной операции и других характеристик (не обязательно).

Например, требуется сделать бронзовый топор. Последовательность действий будет такой:
1. Срубить дерево.
2. Разрубить дерево на бревна.
3. Выпилить из бревна брусок.
4. Вырезать из бруска топорище.
5. Добыть медную руду.
6. Выплавить слиток меди.
7. Добыть оловянную руду.
8. Выплавить слиток олова.
9. Выплавить слиток бронзы.
10. Выковать лезвие топора.
11. Насадить лезвие на топорище.
Требуемые инструменты: топор, пила, нож, кирка, тигель, кузнечный горн, наковальня, молот.
Навыки: lumberjacking, carpentry, mining, metallurgy, smithing.

Ожидается, что многоступенчатая система производства будет способствовать разделению труда и развитию товарной экономики.